Довготривалий проєкт для педагогічних працівників «Історія моєї школи»

Розділ І «Вчитель… про вчителя»

Для своїх учнів ви – найкраща

Кажуть, що вчитель – це не професія, а спосіб життя, стан душі, стиль, манера говорити, захоплювати, переконувати, майстерність вести за собою, мотивувати й діяти. А коли це ще вчитель літератури – це та людини, яка закохана в мистецтво слова й допоможе учневі пізнати світ прекрасного.

Ніна Василівна Боярин – учитель, яка стала для нас у далекому 1980 році зразком усього: спілкування, творчості, висловлення власної думки, одягу та зачіски. Як хотілося поговорити з нею про все: підготовку до шкільного вечора, прочитану книжку, отриману оцінку, цікаві уроки інших педагогів. Навіть просте зауваження Ніни Василівни виховувало!

Її уроки – цікава та захоплююча подорож у світ художнього слова, неймовірна атмосфера довіри, надійна площина взаємодопомоги та людяності. І все це про неї – учительку літератури, молоду ,красиву, щиру, справжню.

Уже тоді Ніна Василівна вчила нас бути справжніми: говорити про прочитане так, як думаєш, як зрозумів, а не тільки так, як того вимагає підручник; дружити з тим, кого дійсно вважаєш своїм товаришем; закохуватися так, щоб не принижувати когось та бути нещасним; працювати так, щоб отримати задоволення від зробленого.

А якими цікавими були в нас шкільні вечори, як старалися досконало зробити все за сценарієм; вивчити й виразно розказати всі вірші, прозові тексти, виконати пісні – і тоді буде танцювальна програма під платівкове озвучення! Навіть дефіцитні платівкт діставала для нас у Чернівцях Ніна Василівна! Ненав’язливо проводила збори, збір металолому та макулатури, походи… Усе це було тоді так просто. Під час різних заходів Ніна Василівна виховувала відповідальність, гідність, взаємоповагу. Це була історія становлення особистості, наші «за» і «проти» , «так» і «ні». Мудре наставництво, щира порада, особистий авторитет таки зробили своє. Учні стали самостійними. Змінилося все сьогодні: ми творимо свою історію, але залишилися вічними істини: людяності і добро! І коли я обирала свою професію, то я хотіла стати не вчителем, я Ніною Василівною, щоб все було так, як у неї: знання, манера, уміння говорити, виховувати, такі ж бібліотека та платівки, навіть … сумка!

На жаль, ще тоді, стоячи під величезною брамою Чернівецького університету поруч з Ніною Василівною, я ще й не усвідомлювала, якою ж є професія вчителя! Але впевнене її «ти зможеш», переконливе «це варто» – давало мені сили й натхнення.

Хоча після призначення заступником почула тривожне «тобі це треба?» і після призначення директором натхненне «так і мало б бути» взагалі створює відчуття відірваності від землі!

Як добре, що є така людина в моєму житті! Моє щасливе «Дякую Вам» – це крила успіху , які Ви, Ніно Василівно, подарували колись! З ними надійно!

Нехай доля дарує вам ще багато золотих осеней, розкішних зим, квітучих весен і сонячних літ, а слово «Клішківці» завжди навіює спогади про Клішковецьку середню школу, де Ви робили перші свої кроки до професійного олімпу. І вони були успішними, бо для багатьох своїх учнів ви – найкраща!

Надія Боднар,
директор ОЗО «Клішковецький ЗЗСО І-ІІІ ст.»