Довготривалий проєкт для педагогічних працівників «Історія моєї школи»

Розділ І «Вчитель про вчителя»

Дякую Вам за серце любові

Сказати про вчителя, який став орієнтиром твоєї долі, – це висловити величезну вдячність Богу, що така людина була у твоєму житті. У пам`яті багато спогадів… Незначні епізоди та значимі події, фрагменти пережитого успіху та відчуття вини за дитячі пустощі, гарна п`ятірка в зошиті та величезне слово «Молодець!» у щоденнику, тактовне зауваження та щира розповідь .

Це все з мого дитинства, шкільної юності, із тієї доброї пристані – Клішковецька восьмирічна школа, де добрим наставником, другою мамою для своїх учнів була Фіма Кіндратівна, учитель-майстер, учитель української мови і літератури, наш класний керівник.

А яким у нас було «ранкове коло»! Так, те саме коло, яке прописане в Конституції України сьогодні! Воно не мало відповідної форми, але який це був зміст порад, власних вражень, обговорення настрою, побаченого дорогою, прочитаного вдома. Так починався кожен день і мав своє продовження в уроках та перервах, іграх та розвагах, виховних годинах та екскурсіях. Навіть те, як Фіма Кіндратівна розгортала підручник з української мови, пояснювала правило за старенькою таблицею, учила знаходити потрібне слово в словнику – мало свою магію пізнання!

Найбільшою радістю для нашої вчительки було те, що ми – одна сім`я, що вміли відстоювати одне одного, допомагати, підтримувати!

Нас не оцінювали тоді за результатами олімпіад, рейтингом, якісними критеріями. Було навчання та виховання! А школа – центр Всесвіту, де кожен ставав особистістю. Через роки ми пронесли оте «святе» вчительське «Будьте людьми!».

Фіма Кіндратівна, здавалося, знала про нас усе, але ніколи не підкреслювала недоліки, завжди старалася допомогти. Пригадується така подія: вересневий ранок на колгоспному полі, легкий вітерець колише дерева, обабіч прозора роса виблискує на картоплинному бадиллі, чути дитячий гомін і стук картоплі об відро – спражня симфонія! Ми працюємо, вибираємо картоплю наввипередки, долаємо довжелезні рядки, і з нами вчителька. Вона допомагає, підбадьорює, жартує. А яким смачним був перекус! Ми діставали хліб, смакували разом, розмістившись під деревом . Усі були втомлені , але щасливі, бо такий присмак радості знову ж так від нашої вчительки, яка навчила істини: живучи на землі, потрібно працювати!

Обравши професію вчителя, маючи певний досвід роботи, я інколи думаю про те, чи змогла зробити стільки для своїх учнів, скільки для мене Фіма Кіндратівна! У сучасному світі змін, реформ, технологій, інформації, планування заходів інколи хочеться нагади своєму вчительському «Я» про те, що все, що ти придумуєш, виконуєш, переосмислюєш, вигадуєш, вимірюєш, – для величезного «Я» мого учня. Якими б не були вимоги часу, атмосфера, соціально-політичні настрої, педагог – це завжди мудрість, доброта, щирість, увага, знання, неперевершеність, простота й любов.

Відданість своєму покликанню бути вчителем – найголовніший критерій, про який не прописано в нормативній базі, але без нього немає Вчителя-Майстра.

Я вклоняюся Вам, Фімо Кіндратівно, і щиро дякую за безмежність, любов і чуйність серця, велич простоти, віру в кожного з нас, пильний погляд, подаровану усмішку. Зерна вічного, розумного, посіяні Вами, проросли щедрими враженнями, бо Ваші учні стали гідними Вас! Падали й піднімалися, досягали й втрачали, були слабкими й спільними, але не ламалися! Ви навчили нас бути такими!

Надія Боднар,
директор ОЗО «Клішковецький ЗЗСО І-ІІІ ст.»