Довготривалий проєкт для педагогічних працівників «Історія моєї школи»

Розділ I. «Вчитель про вчителя»

Все починається змалечку: любов до батьків, до природи, до Батьківщини, до роботи і, навіть, до життя. Але любов до навчання – починається зі школи: з першого дзвоника, з вчителя, який тобі сподобався, з його підтримки, з його пояснень та вчительських добрих очей. І це все стимулює та захоплює учнів, адже вчитель – це наш керманич, наставник, провідник у життя, який слідкував за тим, щоб ми не заблукали або раптом не впали, щоб ми «знайшли себе» та здобули омріяну професію.

Василь Сухомлинський писав: «Величезна виховна сила школи народжується там, де в людини, перед якою тільки відкривається життя, є улюблений учитель».

Саме таким улюбленим учителем – є, був та буде, в моїй пам’яті та пам’яті моїх однокласників – Шевчук Іван Петрович. Дуже сумно та боляче усвідомлювати, що він відійшов у вічність.

Завдяки своїй мудрості, справедливості, урівноваженості Іван Петрович був справжнім педагогом, гарним викладачем, незамінним наставником, ерудованим керманичем Зарожанської середньої школи.

Народився Іван Петрович у 1934 році в селі Ширівці Хотинського району. На той час територія знаходилася під окупацією Румунії. У селі функціонувала початкова школа, викладання в якій проводилося на румунській мові.

У 1942 році Шевчук. І. П. пішов до 1-го класу цієї школи. Учні зовсім не знали румунської мови, і їхня вчителька не володіла українською, тому спілкування було дуже важким.

У 1946 році він закінчив початкову школу. Тоді початкова освіта була обов’язковою. Дуже хотілося вчитися, але в селі була тільки початкова школа. На щастя, в селі Владична відкрили п’ятий клас і частина дітей із села, в якому жив Іван Петрович, пішли вчитися до цієї школи. Закінчив Шевчук І.П. сім класів Владичанської семирічної школи в 1949 році. Далі продовжив навчання в Недобоївській школі, де відкрили восьмий клас. То були важкі роки післявоєнної відбудови народного господарства. Не вистачало кваліфікованих учительських кадрів, підручників, навчального приладдя. Починаючи з восьмого класу, навчання було платним, й батьки, працюючи в колгоспі, отримували досить мізерну плату.

Після закінчення школи вступив до Чернівецького державного університету на фізико-математичний факультет, який успішно закінчив.

Після закінчення університету в 1957 році Іван Петрович був направлений на роботу у Вижницьку середню школу №2. Саме у Вижницький СШ №2 були зроблені Шевчуком І. П. перші педагогічні кроки як директора школи.

У 1959 році він був переведений на посаду заступника директора по навчально-виховній роботі, а через рік на посаду директора у Вижницьку СШ №1 ім. Юрія Федьковича.

У 1963 році у м. Вижниці було відкрито школу-інтернат для дітей сиріт, з багатодітних сімей та дітей, батьки яких з різних причин не могли їх утримувати. Івана Петровича було переведено в цю школу на посаду заступника директора по навчальній роботі. Роботу саме в цій школі вважає одним із основних етапів в становленні як педагога й керівника. Адже потрібно було не тільки налагодити навчально-виховний процес, а й створити для дітей такі умови, щоб вони відчули домашній затишок і батьківське піклування про них.

У 1965 році, через сімейні обставини, Шевчук І.П. змушений був залишити цей чудовий край і повернутися у своє рідне село. У цьому ж році він був призначений директором Владичанської восьмирічної школи, де пропрацював 10 років.

У 1975 році Івана Петровича було переведено на посаду директора Зарожанської СШ.

Цей прекрасний керівник школи мав 53 роки педагогічного стажу. Це 5 років навчання, 8 років працював учителем математики, 5 років – заступником директора школи по навчально-виховній роботі і 37 років – директором школи. За багаторічну трудову діяльність став лауреатом премії ім. Омеляна Поповича, лауреатом премії Заслуженої вчительки України Кривнюк-Мокряк Марії Несторівни, відмінником народної освіти України, нагороджений двома грамотами Міністерства освіти України та грамотами обласного та районного відділів освіти.

Згадуючи своє дитинство і юність, які проходили у важкий для нашої країни час, Іван Петрович із жалем говорив про те, що не міг одержати того, що може одержати сучасне підростаюче покоління для свого інтелектуального розвитку, тому, на протязі всього життя він намагався побільше прочитати, побачити і пізнати, збагатити себе духовно.

Тому сучасним учням хочеться дати пораду: у всіх нас є вчитель, якого ми запам’ятовуємо на все життя. Учитель, який дає знання та розуміння того чи іншого навчального предмета. Кожен його урок – це більше ніж просто 45 хвилин. Можливо, ми забуваємо його уроки, але ми ніколи не забудемо про цього вчителя.

І не забувайте – знання це велика сила! Тому максимально використовуйте їх протягом свого життя.

Для мене Іван Петрович став справжнім педагогічним наставником і порадником в моїй професійній діяльності. Я завжди буду пам’ятати його цікаві та легкодоступні уроки, добрі очі та милу посмішку.

Я завжди мріяла бути таким педагогом, як Шевчук Іван Петрович…

Дар’я Боцько,
вчитель біології ОЗО «Клішковецький ЗЗСО І-ІІІ ст.»