Довготривалий проєкт педагогічних працівників

«Історія моєї школи»

Розділ I. «Вчитель… про вчителя»

«Наш небесний Янгол»

Учитeль… Яке звичaйнe i якe вeликe цe слoвo! Тoй, хтo вчить, хто збaгaчyє розум i дyшy мoлoдoї людини, хтo вiдкриває пeрeд нeю нeвичeрпну силy знaнь i бeзсмeртних мoрaльних ціннoстeй. Чaстинкa йoгo сeрця, йoгo сaмoгo бyдe в твoємy життi вiчнo свiтити й дoпoмaгaти вижити в нaйсклaднiшi чaси.

Сeрeд вчитeлiв, якi вплинули нa фoрмувaння мoгo свiтoглядy – мoя пeршa вчитeлькa Гуйвaн Мaйя Дмитрівнa. Дyжe дoбрa, чyйнa, oсoбливa людинa. Її yрoки зaвжди викликaли iнтeрeс дo нaвчaння й підсилювaли бaжaння хoдити дo шкoли. Майя Дмитрівна була неповторною вчителькою, бо вміла любити своїх вихованців по-особливому: когось пригортала до серця, комусь допомагала одягнутися, комусь знайти втрачену рукавичку, для когось підписувала зошит, а когось за потреби посварила. Її любов складалася з безлічі маленьких та великих кристаликів, які неозброєним оком й не помітиш, проте відчуєш серцем.

Пригадуючи шкільні роки, не можу стримати сліз… Безтурботне щасливе дитинство, сповнене надій та сподівань…

В пам’яті чітко вимальовується картинка, як наввипередки з однокласниками бігли назустріч Майї Дмитрівні, аби лише допомогти їй понести сумку з зошитами. Вона кожного разу доручала свої речі різним дітям, щоб нікому не було образливо. Бувало йдемо… йдемо…, а Майї Дмитрівни й не видно, повертаємося…, трішки чекаємо і знову вперед…

Пригадую уроки каліграфії. Ми так прискіпливо виводили кожну буквочку, адже писали чорнильними ручками. Боронь Боже, зробити неправильний рух: великої ляпки не уникнути.

Майя Дмитрівна завжди дбала про своїх учнів та прив’язувала найкращі людські цінності. Пам’ятаю урок читання і вірш Максима Рильського «Не кидайся хлібом, він святий!». Дотепер в пам’яті відгукуються чіткі настанови Майї Дмитрівни. Вона насамперед виховувала в дітях – людяність.

Кожно дня, йдучи на роботу, Майя Дмитрівна знала, що її чекають там посмішки дітей, їх голоси, допитливі очі. Вона цього прагнула, школа була її життям. Майя Дмитрівна багато зробила, щоб усі її вихованці виросли справжніми українцями, патріотами, любили, цінували та берегли свою державу. Нині багато її випускників стали до лав Збройних Сил України та боронять нашу неньку від лютого ворога.

Імена таких вчителів як Майя Дмитрівна, стають легендою в долях школярів, яким, завдяки зустрічі з нею, пощастило вибрати напрямок свого життєвого шляху. Таким учнем є я. Майя Дмитрівна одна з перших, хто відверто казав: «Ти майбутня вчителька!». Так склалася доля, що ці слова стали пророчими.

Я – Вчитель! Згодом – класний керівник чудових учнів, яких мені «подарувала» саме Майя Дмитрівна. Завдяки її старанням діти отримали справжній путівник знань, які знадобляться в житті.

Важко згадувати, та Майя Дмитрівна не встигла випустити свій останній клас, а мій перший. Клята хвороба забрала її від нас передчасно, 28 квітня 2021 р. А як же вона мріяла про випускний, про те як повезе учнів влітку на екскурсію… Та, на жаль, не судилося…

Із болем у серці ми визнаємо, що вже ніколи не отримаємо її підтримки, не почуємо її влучних жартів та не скористаємося її мудрою порадою.

Цінуймо тих, хто зараз поряд із нами, адже їх життя є прикладом. Пам’ятаймо тих, хто з небес спостерігає за нашими успіхами та наставляє й застерігає від негараздів.

Низько вклоняюсь перед Вами Майє Дмитрівно! Ви пішли, але не назавжди, бо живі наші спогади і пам’ять про Вас…

Оксана Балахтар,
вчитель зарубіжної літератури