Мій батько – Фуркал Віктор Дмитрович, військовий. Для мене це не просто слова, а гордість і водночас велика відповідальність. Він – людина, яка ризикує власним життям заради того, щоб ми могли жити у вільній і мирній країні. Коли я думаю про нього, у мене перед очима постає образ справжнього героя, який ніколи не відступає і завжди йде до кінця. У перші дні повномасштабного вторгнення, мій тато пішов до військкомату, щоб приєднатись до лав ЗСУ і захищати нашу Батьківщину. Проте доєднатися до ЗСУ він зміг майже через рік… Я пам’ятаю, як він прощався з нами перед виїздом на службу. У його…
