Довготривалий проект для педагогічних працівників «Історія моєї школи»

Розділ l «Вчитель про вчителя»

Немає такої шанованої людини у світі, звичайно, після матері й батька, як перша вчителька. Вічний ідеал,кумир, приклад. Хочемо ми того чи ні, образ першої вчительки закарбований у наше серце. І крізь роки спогади про перші шкільні роки залишаються яскравими та зворушливими.

Напередодні Дня працівників освіти, мені хочеться поринути в дитинство. Той чарівний світ повʼязаний із незабутніми спогадами про мою першу вчительку, дорогу для мене людину – Боштан Євдокію Федорівну.

Учительство – це її життєва стежина. Вибрала вона її, мабуть, з волі Всевишнього. Ішла цією стежиною не сама, а вела за собою багато крихіток – «юних рослин раю». Євдокія Федорівна навчила нас вчитися, спілкуватися з природою, книгою, людьми. Пробуджувала в серцях своїх маленьких учнів мрію, запалювала палке бажання досягти її, формувала прагнення утвердитись у житті й залишити яскравий світ по собі. Іншими словами, вчила,виховувала, любила по-материнськи.

Розумна,охайна,завжди усміхнена,щира,справедлива-саме такою я її запамʼятала. А як вона раділа нашим перемогам! Євдокія Федорівна завжди хвалила й заохочувала краще працювати. Це було для нас великим стимулом, і кожен намагався перевершити себе. Коли в нас щось не виходило, її ніжний погляд, лагідне слово допомагали справлятися з труднощами.

Моя перша вчителька була унікальною людиною й дуже талановитою. Про її успіхи на педагогічній ниві багато писав відомий письменник-хотинчанин Степан Снігур. Пригадую уроки, де він був присутній, а потім стаття в районній газеті про успіхи нашого класу та Євдокію Федорівну.

Дуже добре памʼятаю свій клас-невеличкий, чистий, з кахельною пічкою. У куточку охайно складені старі таблиці. А ще – учительський стіл з білосніжною скатертиною. За ним Євдокія Федорівна перевіряла наші зошити.

А як ми чекали її приходу вранці! Бігли наввипередки, щоб вихопити з рук вчительки сумку та занести до класу. І так можна згадувати до безкінечності.

Справжній учитель – це творець дитячого щастя, лікар і зцілитель дитячих душ. Саме такою була і моя Євдокія Федорівна Боштан.

На превеликий жаль, її вже нема з нами. Доземно вклоняюся Вам, незабутня моя, Євдокіє Федорівно.

Пам’ятаю… Сумую.. Не забуду…

Надія Венгер,
вчитель початкових класів