Довготривалий проєкт для педагогічних працівників «Історія моєї школи»

Розділ I «Вчитель… про вчителя»

Клішковецький інтелігент та інтелектуал – Микола Луценко

Народився Микола Тимофійович в 1915 році на Полтавщині, на березі мальовничої річки Удай.

У 1931 році вся сім’я переїхала на постійне проживання в Одесу. В родині росло троє дітей, які мріяли вчитися, всі вони закінчили Одеський державний університет. Зокрема, 1939 року Микола Тимофійович закінчив історичний факультет і отримав направлення у Конотопський учительський інститут на посаду викладача історії.

В 1940 році молодого, енергійного історика обирають на посаду секретаря по ідеології , пропаганді та агітації Сумського обкому комсомолу, де починається цікава робота з молоддю. Але розпочалася війна, у липні 1941р. Микола, як і більшість прогресивної тогочасної молоді, добровольцем пішов на війну. Відразу потрапив на Волховський фронт і був призначений командиром батареї. При спробі розірвати блокадне кільце під Ленінградом (12 км) потрапив до німецького полону – табори, каторжна робота на шахтах, згодом служба в бауера – садівником, знову табір. І от, нарешті, визволення – війська союзників визволяють усіх з полону, добровільне (не примусове) повернення на Батьківщину… А в1945р. – суд і вирок: 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у м. Інта Комі АССР, працював електромонтажником на шахті №9, а згодом електромонтером Інтинської підстанції. Саме там познайомився і здружився з багатьма діячами мистецтва, культури, політики, які відбували покарання за вільнодумство та прогресивні настрої, ця дружба тривала до кінця його життя.

Звільнений та реабілітований у серпні 1956 року, відразу отримав направлення на роботу у Чернівецьку область, до с. Клішківці.

Зі спогадів учнів Миколи Тимофійовича відомо, що він був їх кумиром. Чим М. Луценко брав учнів? Безумовно, глибокими знаннями, оригінальними судженнями. Він читав свої лекції не по підручнику, а це змушувало нас вести конспекти цих лекцій. Вчитель говорив завжди переконано, доказово, не дарма його з поваги називали «ходячою енциклопедією». Луценко М.Т. всіх вражав аналітичним складом розуму, енциклопедичними знаннями, але найбільше – своїми людськими якостями: чесністю, порядністю, інтелігентністю, вихованістю. Але справа не тільки в цьому. У ті важкі післявоєнні роки в школі було дуже багато учнів, батьки яких загинули на фронтах Другої світової війни. Ці юнаки тяглися до вчителя-чоловікові, до вчителя-фронтовика. Багато хто бачив у ньому свого батька, свого духовного наставника. А працював Микола Тимофійович багато, активно, творчо. Саме він зібрав і подав матеріал про історію Клішківців до 26-томного енциклопедичного видання – «Історія міст і сіл Української РСР». Микола Тимофійович завжди привітно посміхався, а коли пояснював, то зрозумілою була найскладніша тема. Якщо він відчував, що якийсь учень не все засвоїв на уроці, то просив його, саме просив, а не змушував, залишитися після уроків, щоб пояснити ще раз.

З дружиною Юлією Семенівною виховали та вивели в люди доньку Оксану, яка також обрала професію вчителя. Батько дуже пишався донькою, вважаючи її своїм найбільшим скарбом.

Пройшли роки… Вже учні Миколи Тимофійовича самі стали пенсіонерами, але пам’ять про неординарну особистість та унікального вчителя живе і нині. Микола Тимофійович неординарна та яскрава особистість. Тому в цей день хочеться сказати – спіть спокійно, Вчителю вчителів, Ви вічні, Вчителю, у вдячній Пам’яті учнів, колег, у наших серцях.

Людмила Бучача,
заступник директора з НВР